«МЕНІ І ДОСІ СНИТЬСЯ БОРИСПІЛЬ». ВІДВЕРТО ПРО ДВА РОКИ ЖИТТЯ В АМЕРИЦІ
Новина про мій переїзд з України до США 2019-го стала громом з ясного неба. І хоча за океаном я майже два роки, а таке враження, що і досі гримить. 18 вересня, коли Бориспіль відзначав свій День народження, щиро вірю, що на Європейській площі знайшлося хоча б двійко очей, які, за звичкою, у натовпі шукали Тетянку. А вона ж уперше наважується поділитися одкровеннями життя у США, що передуватимуть циклу історій про життя в Америці. А поки… моєму Борисполю присвячується.
ПЕРША ЗУПИНКА – ДЖОРДЖІЯ
«І жили вони довго і щасливо», – це тільки у казках так буває, а в реальному житті після весілля все тільки починається. На мою доленьку випало бути дружиною американського офіцера. Не пунктуальна, я і досі звикаю до дисципліни, цілодобового порядку та статусу, що вимагає суконь нижче коліна і переїздів. Для Джона …надцятим, для мене першим штатом стала Джорджія. Відносно скромна, про нею почув увесь світ, коли та не могла «народити» результати президентських виборів, де перемогу здобув Джо Байден.
Місто Колумбус, що на заході, при плюсовій температурі навіть взимку, не знає, що таке сніг. До такого клімату Роуз не була готова і на другий тиждень в США (грудень місяць) скинула з себе хутро. Свого часу моя мама зняла її з бориспільського дерева, тепер ця киця – невід’ємна частина нашої родини.
При населенні у 200 тисяч Колумбус має багату флору і фауну. Один із місцевих парків «Flat rock», що у перекладі означає «гладенький камінь», став моїм улюбленим: заасфальтовані доріжки для занять спортом, місця для шашлику, озеро, ліс. Та найбільший подив у мене викликали дикі гуси. Безстрашні, вони паркуються там, де автівки, наближаються до людей і виводять потомство на прогулянку попід трасою. Ящірки, білки, змії, птахи всіх кольорів веселки і… таргани. Їх по праву можна назвати домашніми улюбленцями. Розмірами з мізинець, шириною в три – вони непереможні. Як тільки сонце сяде, їх особливо рясно біля каналізаційних люків. Я проводила Джону аналогію з концертом на НСК «Олімпійський». У готелях Колумбусу знайти таргана – це норма і, цитую, «нічого «туманити» менеджера без потреби». Єдине щастя: законодавче поле на цих комах не діє. Це вам не ту ж саму дику гуску чи голуба зловити, коли і штраф «впаяють», і до в’язниці можуть запроторити.
ЦІНИ НА ВСЕ І ДЛЯ ВСІХ
Якось на Хрещатику продавчиня сувенірки скаржилася на американця, мовляв, «грошей – кури не клюють, а купити чашку за 100 грн не може». Чесно?! В США це крутий светр, дві футболки, чотири чашки або дві книги по 150 років кожна. І це при мінімальних 270 грн на годину! Перші місяці тут я активно «гребла» все і надсилала батькам фото з цінниками, і вони, так само, як і я, були шоковані. Одяг, ювелірні прикраси, предмети гігієни, косметика, меблі тощо – це в Україні ціни б’ють рекорди. І якби щоразу тут, у США, я «обмивала» нову пару взуття з подругами, то записала б себе до клубу анонімних алкоголіків.
От у чому Америка на п’єдесталі – у цінах на продукти. Приклад (кг/л): молоко – 24 грн, ціла курка – 120 грн, свиняча лопатка – 175 грн, одне яйце – 11 грн, олія соняшникова – 90 грн, цукор – 38 грн, буханець хліба – 27 грн, картопля, банани та апельсини – по 37 грн. Зекономити на харчуванні, звичайно, можна, але «рознесе» з їхньою таблицею Менделєєва у складі того, що рекомендовано до вживання.
Якщо ж говорити в цілому, то такого вибору продуктів харчування, як в Америці, не бачила ніде. Банани – п’яти видів, картопля – чотирьох. І ще купа того, чого не вимовити, а якщо і спробую, то люди подумають, що Підгурська почала матюкатись. Сутужно тут лише з рибою. Точніше, з її мінімальним вибором. В’ялений бичок спадає першим на думку, коли запитують, за чим скучила. Приїду в Україну – наїмся, щоб аж тріснуло. А чого за два роки так і не зрозуміла – любові до солодкого. Випічка – це тільки назва, але їсти цей грубий натяк на діабет просто неможливо. Я ж «балую» себе імпортом з Німеччини, Італії та українським медом.
Ціни на комуналку у США не обговорює ніхто, бо це не є великою статтею витрат. За все, включаючи вивезення сміття, обслуговування басейну і «приколи» сусідів, на кшталт декорування вулиці чи нові таблички на гаражний розпродаж, двоповерховий будинок в середньому потягне на 9 тис. грн. І це на тлі відносно копійчаної заробітної плати хостесом ресторану у 54 тис. грн.
Якось лікар Колумбусу поцікавився системою страхування в Україні. Витримав паузу, тоді видав: «Дивна ви нація. Життя автомобіля страхуєте, а власне – ні». У США платить кожен, а відтак лікарень більше, в палаті один пацієнт, куди і рентгенапарат завезуть, аби травмований «не тинявся» з кабінета в кабінет. Винагорода лікарям відповідна: офіційно від 450 тис. грн на місяць. Таке задоволення (приклад однієї з програм) з дорослого – 6750 грн, з дитини – 2700 грн на місяць.
А ЛЮДИ, ЯК ЛЮДИ
На перших курсах навчання, коли мої одногрупники рахували чаєві і запрошували до вільної каси, я засинала над підручниками. Цей життєвий етап наздогнав мене у 29… Після стрімкої кар’єри у Борисполі я пішла до ресторану італійської кухні «Olive Garden» (у пер. «оливковий сад») хостесом… – це як жити на Говерлі, а тоді спуститись на землю. Для відвідувачів я була дівчиною з Франції, Німеччини, Хорватії, Румунії, Польщі і навіть Росії. Робота банально проста: зустріти гостя, видавити з себе посмішку, навіть якщо не видавлюється, і провести до столика. Якщо відвідувач в доброму гуморі – лізе у душу, якщо ж ні – у мозок без виделки.
Бути офіціантом я так і не наважилась: статус не дозволив плюс ледь не щодня співчувала колегам, яких покривали триповерховою лайкою, залишали «з носом» і скаржилися на їжу, за яку відповідає кухар. Та за місяць я таки втяглася, звикла до дивних ситуацій, власного акценту і підтягла англійську. Навіть з’явилися постійні відвідувачі, які знаходили для мене гарне слово чи зайвий долар в кишеньці (мій рекорд – 1000 грн «в один присід»). Та найголовніше – молодий колектив, готовий підтримати в біді чи авантюрі.
Якщо порівнювати, американці розкутіші за українців. Подивитися свіженьке порно за столом або подлубатися у носі не є проблемою. Та вишнею на торті у моїй ресторанній практиці стала ароматна купка лайна в кабінці жіночого туалету на підлозі. Так одна з відвідувачок хотіла підкреслити, що вона думає про наш ресторан, його їжу і їй на неї чи нею… «класти».
Найприкрішим для мене став випадок з песиком. Афроамериканка залишила двомісячне цуценя в зачиненому автомобілі. Бідолашне, воно майже зірвало голос з переляку і відвідувачі зателефонували до поліції, мовляв, стали свідком жорстокого поводження з твариною. Аби «вирулити» ситуацію на свою користь, гостя (та я б радше порівняла її з тим, що знайшла в кабінці туалету) зателефонувала на «911» і повідомила, буцімто я хотіла вкрасти її собаку і задля безпеки та залишилась в автомобілі. Ситуацію в присутності копів прояснили покази свідків і камери спостереження.
За декілька місяців до звільнення мене підвищили і я стала королевою випічки та салатів. Мій наставник міс Ванда – перша, кому я відкрилась: повідала історію книги «Небо в перлах» і пообіцяла перший примірник з автографом. Мій добрий товариш, вона померла 6 вересня від ускладнень коронавірусу.
Пандемія, яка добряче «влупила» по світові, віддалила американців: за два роки життя тут я не відвідала жодної багатолюдної вечірки і купила лишень одну помаду, бо немає сенсу. Мій Джон працював вдома більше, ніж місяць, і для молодої родини це стало неабияким випробуванням. Страх отримати штраф або підчепити «корону» змушував кожного покірно носити маски, які можна було взяти безкоштовно плюс держава заохотила триразовою виплатою у сумі 48 тис. грн сумарно. Після вакцини Pfizer здавалося, що дихати значно легше, та ненадовго: «Дельта» внесла свої корективи й окремі зі штатів (військові бази – обов’язково) змушені повернутись до маскового режиму, незважаючи на щеплення.
ДОБРЕ ТАМ, ДЕ НАС НЕМА
Американці люблять подорожувати. Завдяки Джону і його роботі я двічі була у спекотній Флориді, зустрічала Різдво у туристичному місті Хелен, Новий рік на березі Атлантичного океану, а щоб побачити унікальну архітектуру житлових будинків – у сусідній Алабамі. Та найбільше, напевне, вразив візит до Чикаго. Там можна зустріти людей різних національностей і величезну українську діаспору. Добре враження залишилося після музею, а от після магазину – гіркий присмак. Вчителька зі Львова дала зрозуміти, що я вийшла заміж на все готове і це не робить мені честі, а вона чесно «вкалує», аби продати шматок «Наполеону»…
Щороку тисячі українців їдуть до США у пошуках кращого життя. Та амбітно налаштованих заокеанська система ламає дуже швидко. Це в кіно все просто, а в реаліях – 10-12 годин на зміні. А якщо роботи дві? – Для Америки це поширена практика. В Україні, аби перетягти диван з однієї кімнати в іншу, можна зателефонувати товаришу Миколі, а тоді «бахнути з ним по 100». Тут 5000 гривень замінять і Миколу, і чарку. Сумно… Звідси і агресія українця, який щойно приїхав до США, а все не так, як у кіно. В Америці треба «пахати», звикати до системи, де не передбачено позичати гроші чи просити про допомогу. Згодна: мені пощастило більше, аніж вчительці зі Львова, і я дякую коханому чоловікові за можливість дотримуватись приказки «Не май сто кіп у полі, май друзів доволі».
Щодо мене – прізвище вирішила не змінювати і таки склала на права (щоправда, з третьої спроби). Пишу і не вірю, що останній місяць до ресторану «рулила» самостійно. Хотіла кардинально змінити зачіску, але чоловік проти: хоче, аби відпускала косу. Тому всі мої спроби зводяться до флірту з ножицями без наслідків.
Уже місяць, як ми з Джоном та Роуз осіли в Канзасі штату Міссурі. Моєму герою запропонували нову роботу, але і я підглядатиму щось для себе. У глобальних планах – візит в Україну, фотовиставка у Борисполі, книга, благодійність і музика. Чого не вистачає тут у США – шаленого темпу, як це було під час роботи в газеті, заходах, концертах, групі учнів, які «заглядали в рота». У ситій Америці з відкритими посмішками і зачиненими душами такого точно немає. А ще – часто бачу Бориспіль у снах, хоча можу уявити, як він змінився за останні два роки. Головне – щоб не забув мене, як я його не забула.
Тетяна ПІДГУРСЬКА, спеціально для «ТС»
Парк-Флет-рок-міста-Колумбус
На березі Атлантичного океану (м. Саванна, Джорджія) взимку засмагають тільки чайки
Місто-Атланта-нагадує-Київ
Місто Хелен штату Джорджія при населенні у 700 осіб щороку на Різдво приймає тисячі туристів з усього світу
Улюблений-ресторан
