Ольга Рогач: «Незалежність – вміння залишатись собою, навіть якщо тебе за це критикують»

Ровесники незалежності. Перше покоління народжених у незалежній Україні відзначають своє 30-річчя. Хтось уже встиг потрапити на сторінки Forbes, запустити стартап, а хтось – кардинально змінив життя і робить лише перші кроки у новій галузі. Хтось виховує нові покоління, а хтось лише вчиться і пізнає… Усі різні, всі надзвичайні, всі пишуть свою історію та історію своєї молодої країни.

«ТС» познайомилась із ровесниками незалежності та розпитала, чого вони досягли в житті, чим пишаються та що, власне, думають про незалежність і якою хочуть бачити країну через 5-10 років.

Першою героїнею стала наша колега – журналіст Ольга Рогач. Тож їй слово:

– Народилася я через два місяці після проголошення України незалежною. Садочок, школа, університет, перша робота в «ТС», заміжжя, народження сина, освоєння нової професії. Між цими подіями займалася музикою, скелелазінням, сноубордингом (за можливості, продовжую займатися, але не завжди виходить знайти для цього час). Люблю своїх рідних, своє місто Бориспіль і країну, гори, музику, каву з молоком і вечірні прогулянки.

Мабуть, найбільше досягнення – це те, що намагаюся завжди залишатися доброю людиною, незважаючи ні на які провокації з боку долі, яка часто підштовхує до озлоблення, остервеніння. Інколи доводиться придушувати у собі «злі» почуття і думки. І частіше, це в мене виходить.

Перші 15 років незалежності минули злегка ніби повз мене, оскільки була досить юною, аби адекватно й об’єктивно сприймати події тих часів. Із того, що найбільше закарбувалося у пам’яті, – Помаранчева революція. Тоді дуже пишалася українцями, які так згуртувалися задля вирішення майбутнього.

Євро-2012 – вперше нашій країні довірили проводити такий масовий захід світового масштабу. І мені здається, ми з цим впоралися.

Потім була Революція гідності, яка повторила подвиг наших земляків, але в стократ потужніше і, на жаль, кривавіше. Проте, вважаю, це ще більше загартувало та об’єднало нас.

Ще одне, що сьогодні мене приємно тішить, – встановлення квоти на трансляцію вітчизняного медійного продукту в теле- та радіоефірі. Скільки талановитих українців отримали змогу бути побаченими і почутими, і як швидко наша музика та кіно стали розвиватися! І тепер не тільки в Україні знають про нашу музику і кінострічки, а й в усьому світі. Багато з них стали мегапопулярними в інших країнах.

Незалежність країни, як на мене, це, в першу чергу, можливість і вміння організувати існування держави так, аби ніякі зовнішні чинники не могли глобально впливати на внутрішнє життя народу. І для комфортного та благополучного існування не потрібні жодні транші чи допомога від більш економічно успішних країн. Поки такого немає, то почуття гордості за незалежну Україну в основному викликають окремі видатні українці, які свої досягнення (чи спортивні, чи творчі, чи наукові) підносять під жовто-синім прапором.

Що стосується собистої незалежності, то для мене, найперше, це ментальна свобода. Тобто вміння залишатися самим собою і не зраджувати власним принципам та ідеалам, навіть якщо тебе за це критикують. Слухати музику, яка тобі подобається, а не транслюється з кожної праски, одягатися, як зручно тобі, а не як диктує журнал «Бурда», дружити з людьми, з якими дійсно цікаво, а не тому, що вони успішні.

Через 5-10 років я хотіла б жити в країні, де молодь (і не тільки) не втікає на заробітки за кордон, де люди викидають сміття не просто в смітник, а ще й посортоване, яке піде далі на перероблення, де водії не порушуватимуть правила, а злодій завжди отримає за законом, незважаючи ні на статус, ні на гроші.

А ще хочу бачити Карпати найзеленішими горами світу, а Крим і Донбас – українськими.

Тоня ТУМАНОВА, «ТС»

Share Button